Про третейський суд

Вже довгий час у всьому розвиненому та цивілізованому світі третейський суд (комерційний арбітраж в США та Європі) відіграє чималу роль в у здійсненні цивільного та господарського судочинства. Практика розгляду суперечок третейськими судами має більш ніж сторічну історію. Найбільше своє визнання третейські суди знайшли в США та в Європі (третейськими судами там розглядається близько 80% усіх спорів).

З прийняттям у 2004 році Закону України «Про третейські суди» діяльність третейських судів у нашій державі було закріплено законодавчо, а відповідно і встановлено порядок їх створонння та компетенцію. На даний час третейське судочинство вже набуло широкого розповсюдження та швидкими темпами завойовує собі популярність і визнання.

Популярності та визнання третейський суд набуває в силу притаманних лише йому особливостей,  зокрема, це обрання для розгляду спору суддів, короткі строки розгляду, конфіденційність, а також відсутність апеляційного та касаційного оскарження рішення третейського суду. Вказані, але не всі особливості третейського суду безумовно є і його перевагами перед державними судами з огляду на їх бюрократизм та тяганину.

Порядок звернення до третейського суду та сам розгляд переданого йому спору нічим не відрізняється від того, до якого ми звикли у державних судах, а прийняте третейським судом рішення є обов'язковим для виконання сторонами спору. Також, вказаним Законом передбачена можливість виконання рішення третейського суду в примусовому порядку Державною виконавчою службою України.

Не менш важливою особливістю третейського суду є третейська угода або третейське застереження, тобто письмова угода укладена між сторонами спору про його передачу на розгляд до третейського суду. Наявність третейської угоди є обов'язковою умовою для звернення до третейського суду.

Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов'язок» створений та діє у відповідності до вказаного Закону, а відповідно переданий на його розгляд спір матиме об'єктивне, компетентне, швидке, остаточне, зручне та законне вирішення.

Третейський суд приймає до розгляду позовні заяви, складені у відповідності до його Регламенту та оплачені третейським збором.

Третейський суд в порядку, передбаченому статтею 6 Закону, може розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

• справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;
• справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;
• справ, пов'язаних з державною таємницею;
• справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);
• справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
• справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;
• справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;
• справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;
• справ у спорах, що виникають з трудових відносин;
• справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 
• інших справ, які відповідно до Закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;
• справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;
• справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.